Нашу подорож почнемо з центральної історичної площі Варшави – Палацової площі (Пляц Замковий). У її центрі стоїть колона Сигізмунда – перший у Польщі світський пам’ятник, поставлений в 1644 р. королем Владиславом IV своєму батькові Сигізмунду III Вази. Ця тридцятиметрова колона з бронзовою скульптурою роботи К. Моллі – один з найкрасивіших пам’ятників Варшави. Він був відновлений в 1949 р. одночасно з будівництвом поряд траси – першої післявоєнної транспортної магістралі.
Усю східну частину площі займає Королівський замок. У XIII столітті тут стояла дерев’яна фортеця, потім побудували палац, навколо якого з часом виросло Старе місто. Після перенесення столиці з Кракова до Варшави в 1596 р. замок став офіційною королівською резиденцією. Тут була прийнята пам’ятна конституція 1791 року. Під час чергової реконструкції замку з’явилося п’ятикутне планування з трьома воротами. На площу виходять західні ворота – Шляхетські, – увінчані 16-метровою вежею з годинником.
Після здобуття незалежності в 1918 р. тут працював президент Польщі. В роки війни палац був розграбований і спалений, відновлений тільки в 70-і роки. Після реставрації в ньому розмістилися сотні врятованих картин і скульптур, численні твори мистецтва.
Цей замок колись славився своїми привидами. У 1659 забобонному Сигізмунду Августу з’явився привид його померлої коханої дружини Барбари. У 1772 р. Станіславу Понятовському привиділася “біла дама”, яка принесла погану звістку про перший розділ Польщі. Настпний привид з’явився йому в 1794 р., коли Суворов штурмував східну околицю столиці. Біла фігура в одному зі східних вікон передбачила крах країни та швидку смерть короля.
Захоплювалися в замку і алхімією. За часів Августа II Саксонського тут намагалися виготовити золото за допомогою відомого алхіміка Яна Беттгера.
Свентояньска вулиця веде нас в глиб Старого міста. По правій її стороні стоїть найстаріший варшавський костел – собор Святого Яна, побудований на границі XIII-XIV ст. У 1339 папський суд вирішував тут суперечка між Польщею та Тевтонським орденом. У цих стінах молилися Тадеуш Костюшко і Ромуальд Траугутт, виголошував свої знамениті проповіді Петро Скарга. Тут були короновані Станіслав Лещинський і Станіслав Август Понятовський. Під підлогою храму спочиває прах мазовецьких князів, знатних городян. Також там лежать видатні поляки – лауреат Нобелівської премії Генрік Сенкевич і перший президент незалежної Польщі Габріель Нарутовича. А 15 травня 1935 сюди прибула траурна процесія з останками маршала Юзефа Пілсудського. Після панахиди труну перевезли на Поле Мокотовское (тепер – парк ім. Пілсуцького), де частини Війська Польського в останній раз пройшли перед головнокомандувачем.
Храм не вцілів, на цій території під час війни йшли важкі бої за участю танків. Його відновили в 1963 р.
Поряд височіє ренесансний костьол Отців єзуїтів. Його побудував Сигізмунд III початку XVII ст., присвятивши Божій Матері Милосердній, покровительці Варшави.
Біля самого входу на ринкову площу в Свентояньского впирається невелика вуличка – Запецек (Запечек). У минулому тут торгували птахами, причому завжди було багато голубів. У тротуар вмурована плита зі словами про те, що Старе місто внесений до числа пам’ятників світової культури. Запецек переходить в Пекарську, яка веде до так званого Пекелька (зменшувальне від “пекло”, “пекло”). Так в старій Варшаві називали місце коло фортечної стіни, де карали злочинців, палили єретиків. До речі, тут же спалили і шляхтича Міхала Пекарського.
А трапилося ось що: в 1620 р., коли Сигізмунд III молився в костелі Св. Яна, на нього напав Пекарський. Історики припускають, що у того було не все гаразд з головою. В усякому разі своїм чеканом – бойовою сокиркою – Пекарський зумів лише легко поранити короля, але вже й за покарали йому його сповна, незважаючи на пом’якшуючі обставини. Його довго катували, після чого спалили. Під час допиту шляхтич говорив щось недоладне, звідки і пішла вираз: “плести, як Пекарський під катуванням”. Але повернімося до Ринку. Цю площу колись оточували дерев’яні споруди. Проте після пожежі 1777 року площа змінилася, з’явилися кам’яні різнокольорові будинку з красивими фасадами. Стара готична ратуша не збереглась до наших днів, її знесли у 1817 р., а міська влада переїхала на Театральну площу, до палацу Яблонівських. Після війни реставратори повернули Ринку той вигляд, який він мав на ХVI-ХIX ст. У 1915 р. площа виклали бруківкою гранітної, а кожна з її сторін отримала ім’я одного з заслужених варшав’ян, що залишили слід в історії міста.
Із заходу, з боку Гуго Коллонтая, цікавий будинок № 21. Двісті років тому тут жив видатний польський просвітитель, один з авторів конституції 1791 року – Коллонтай. Тепер нижні поверхи будинку займає ресторан “Крокодил”. У будинку № 17 розташувався винний льох Фукера, збудований на початку XVI століття. Пивниця діє і до цього дня, а у флігелі (вул. Пивна, 44) розмістився музей, де зібрано все, що нагадує про цю відомій сім’ї варшавських виноробів.
Ринок – центр Старого міста, його серце. На давній площі художники пропонують свої картини, зупиняються знамениті варшавські дроги в очікуванні сідоків. Туристи приходять сюди, щоб помилуватися красою готичних костелів, фортечними стінами, фасадами старих будинків. Колись тут жили заможні варшавські міщани, які не шкодували грошей на прикрашання своїх будинків декоративною скульптурою і розписом. Наприклад, будинок “Під св. Анною” (№ 31), що розташований на розі вулички Вузький Дунай (названий так тому що тут колись протікав струмок). Це, мабуть, найбільш цікавий будинок на всьому ринку. Колись тут була резиденція міського голови – війта. В архітектурі будівлі впізнаються елементи різних стилів – готичні стіни, ренесансний аттик над карнизом, бароковий вхід і сучасні прикраси в техніці сграффіто.
Вузький Дунай йде до вулиці Подвалє (тобто, під міським валом), обходячи Старе місто з заходу. Неподалік від Підвалє побачимо старий будинок ката. Він нагадує про те, що давним-давно в цьому районі розташовувалися будинки розпусти, якими опікувався міський кат. У вільний від основних занять час він “працевлаштовував” молодих жінок, що мали з цього непоганий дохід. Тут же можна було купити красиву невільницю, яка охоче погоджувалася на будь-яку зміну долі, сподіваючись, що буде краще. Тепер у цьому будинку розташувався ресторан “Махарайя”.
Неподалік від цього будинку, коло фортечної стіни, стоїть пам’ятник Маленькому Повстанцю, відкритий в 1983 р. Він поставлений дітям – героям Варшавського повстання.
Там, де починається вулиця Цілісна, височіє будівля XVI ст. – Будинок № 2. Він належав ордену єзуїтів, і в побуті його називали монастирем. Тут жив відомий проповідник Петро Скарга, чий портрет зображено на фасаді. Зараз тут розташувався Будинок культури, з виставковими залами і кафе. А Цільна веде далі, до берега Вісли. По ній ціле століття, до 1774 вивозили з міста всякі нечистоти і висипали на гнійну гору, звідки сьогодні можна милуватися столицею. До 1838 вулиця так і називалася – гнійна (гнойова).
Будинок № 5 на південній стороні належав в середині XVI ст. відомому королівському лікареві Войчеху Очко, автору багатьох трактатів про лікування шкірних хвороб. Сьогодні тут розташований ресторан “Під Базилішкем” (“Під Василіск”). Його назва нагадує про стару легенду про напів-птахо-повзуче Базиліще, яке вбивало поглядом сміливців, які шукають скарби. Василіск переховувався в бездонних підземеллях одного з будинків на Кшивому Колі, поки з ним не покінчив скромний швець, який спустився туди з дзеркалами на грудях і спині.Смертоносний погляд, відбившись, убивши самого змія. (Варшав’яни жартують, що приблизно так само дивляться гості цього недешевого ресторану, отримуючи рахунок).
У північній частині Ринку знаходиться найвищий на площі будинок № 36 – “Під Мужінкем” (“Під негрітенком”), побудований в XVI ст.Свого часу він належав мешкають у Варшаві італійцеві. Скульптурна голова негрітенка на фасаді вказує на професію власника, Якуба Джанотті, який торгував із закордоном. Крім того, знавців зацікавить барочна архітектура фасаду.
Тут же, в північній частині площі, розташувався Історичний музей Варшави, а в будинках на східній стороні – Музей літератури ім.Міцкевича. І, звичайно, кругом багато сувенірних магазинчиків і кафе.
Звідси йде до Вісли найменша вуличка Варшави – Кам’яні Сходки (Кам’яні сходинки). Викладені ці сходинки більше двохсот років тому. Якщо ж піти на північ, по вулиці Кшіве Коло (Криве колесо), то потрапимо на майданчик кріпосних споруд з фрагментами стародавньої круглої вежі. Звідси відкривається гарний вид на Віслу. Тут же туристи фотографуються поряд з символом міста – бронзовою скульптурою варшавської Сирени. Згідно з легендою, ця напівжінка-напівриба жила у водах Вісли, передбачила мазовецьких рибалкам, що тут буде засноване велике місто. Втім, є й інша легенда. Давним-давно король на ім’я Казіміж пішов на полювання і в гонитві за звіриною заблукав. На щастя, нарешті побачив що стоїть на пагорбі хатину лісника. Господар прихистив короля, і коли той відпочив, то помітив двох немовлят – дітей лісника. У подяку він вирішив дати їм імена: дівчинку назвав Савой, а хлопчика Варом (або Варс – документів на цей рахунок нема). Ну і, звичайно, озолотив господаря. Коли Вар і Сава виросли, на місці хатини звели багату садибу.Незабаром навколо неї з’явилося селище, а потім і місто. Його назвали Варсави, а потім Варшавою.
Але йдемо далі. Ця крива вуличка доведе нас до Барбакана, оборонного зміцнення північних воріт Старого Міста. Колись тут, за всіма правилами середньовічної фортифікації, був і підйомний міст, але до наших днів він не зберігся. Коло Барбакана можна вибрати сувеніри на будь-який смак. Тут закінчується Старе місто і починається нове, куди і веде нас вулиця Новомейска.
Нове місто – теж немолоде і відраховує свій вік з XIV ст. На відміну від купецької Старої Варшави, тут займались ремеслом і сільським господарством, і до XVIII ст. будинки будували скромні, дерев’яні. Поблизу знаходилося приміщення міської варти (вул. Мостова, 29). Після Реставрації тут розташувався популярний Молочний бар “Під барбаканом”.
