Ринкова площа є серцем міста, ну а серцем ринкової площі є ратуша. Ось ця ратуша, яку ми всі так знаємо і любимо, є вже фактично четвертою за всю історію Львова. Ми зараз милуємося нею, але коли вона тільки постала у першій половині ХІХ століття у стилі дещо казенного австрійського класицизму, тодішні львів’яни, які бачили й пам’ятали її прекрасну ренесансову попередницю, цю ратушу називали «огидним чотирикутником із комином».
Побудову першої ратуші слід датувати серединою ХІVстоліття. Вона, на жаль, тоді ж і згоріла, а в ХV столітті на вежі її наступниці встановили годинник, який згодом був оснащений мелодійним боєм.
Третя, ренесансова ратуша, була збудована за проектом вроцлавського архітектора Андрія Бемера на гроші тодішнього бургомістра Мартина Кампіана в 1619 року. На шпилі вежі встановили флюгер у вигляді герба Львова – лева, а також орла і кулі, як символів польської держави.
Під час сильної бурі 9 липня 1672 року флюгер зірвався донизу, причому лев затримався на даху ратуші і впав мордою на Схід, а куля впала на брук і розплющилась. Це було потрактовано як порівняно невелику небезпеку для міста і велику для Речі Посполитої. І справді, восени цього ж року величезне турецьке військо, з допомогою гетьмана Петра Дорошенка, оточило Львів. Ворогу не вдалося захопити місто, але найбільше у цій війні постраждала, власне, Польща. Ніби на знак подяки за недоторканність міста, левика було позолочено.
Другий раз флюгер зірвало 1704 року, якраз напередодні захоплення Львова шведським королем Карлом ХІІ. Місто, яке протягом майже чотирьох століть не дозволило жодному загарбникові ступити на свій брук, було завойоване передовою європейською армією. З цього періоду почався найбільший занепад в історії Львова.
Протягом ХVІІІ століття до цоколя ратуші почали прибудовувати різноманітні приміщення, потім їх надумали розібрати і нарешті 14 липня 1826 року ратуша дала тріщину. Поважна комісія у складі бургомістра та будівельних інженерів, оглянувши будівлю, постановила, що жодної небезпеки не існує. Як свідчать документи, панове техніки всі разом і кожний окремо на запитання бургомістра відповіли, що в даний момент небезпека не вимагає жодних спеціальних заходів.
І от якраз у той момент, коли під протоколом було поставлено підпис, до зали забіг тесля Кафка і закричав: «Мої панове, ратуша валиться!» Поважна комісія ледве встигла вибігти на площу, вежа завалилася і поховала під собою восьмох людей: двох жовнірів, п’ятьох робітників-будівельників і сурмача. Сурмач оповіщав трубленням на чотири сторони ратуші удар кожної години і сурмив тривогу у випадку пожежі чи якогось іншого нещастя. Свою трубу при цьому він вкладав у пащеку кам’яного лева.
Цікава доля вісьмох ренесансових левів, які на висоті майже сорока метрів тримали балкон старої ратуші. Нині з них залишилися лише п’ятеро… Львів є унікальним містом, яке протягом ХІХ століття докорінно змінило своє ландшафтне обличчя. Річка Полтва була загнана під землю, а на Високому Замку зрізали Княжну, або Лису, гору і пізніше насипали курган до висоти 413 метрів над рівнем моря. Після реконструкції парку на Лисій горі, або Монс Кальвус, яка справді була лисою, посадили дерева і збудували штучну печеру, ніби відтворюючи стару львівську легенду, описану європейським мандрівником Мартином Груневегом у ХVІІ столітті. Легенда говорить, що на цій горі у печері жив страшний лев, якого вистежив і вбив князь цього краю. Потім він заснував тут замок та місто і прибрав собі ім’я Лева, ніби цим успадковуючи силу і міць царя звірів. Зображення лева він узяв до свого герба.
Леви водилися на півдні Європи ще в ХІ столітті. Львів був заснований в ХІІІ-му, і таким чином ця легенда не видається вже такою цілком неймовірною. Власне тут, на Високому Замку, знайшли свій притулок два майже чотирьохсотрічні леви, які впали з ратуші.
А ось ще два їхні товариші стоять на вулиці Коперника неподалік костелу Святого Лазаря. Ще декілька десятиліть тому тут була криниця, і міщани набирали з неї кришталево чисту воду.
П’ятий і останній ратушний лев, який існує до сьогодні, зберігається у Львівській галереї мистецтв.
Цікава й доля лева, що стояв біля входу старої ратуші ще з кінця ХVІ століття. 1619 року львівський шляхтич Немирич, який був покараний ув’язненням за свою розбишацьку поведінку, вирішив помститися своєму кривднику, бургомістру Уберовичу. Немирич уночі підступно увірвався до помешкання бургомістра і за допомогою своїх слуг викрав його. Львівський райця Ян Лоренцович наздогнав викрадача і визволив Уберовича. На щиті лева вдячні міщани постановили зробити напис на честь Лоренцовича і оздобили його родинним гербом.
Після того, як стара ратуша завалилася, пошкоджений Лоренцовичівський лев пролежав півстоліття на подвір’ї, і лише 1874 року учасники польського національного руху у Львові вирішили занести його на Високий Замок. Лев був важезний і першого дня полякам вдалося відтягнути його лише на декількасот метрів. Цієї ж ночі австрійська поліція, частково виявляючи свій лібералізм, частково запобігаючи політичним акціям поляків, своїми силами затягнула лева Лоренцовича на те місце, яке знають усі львів’яни і де він простояв майже півтора століття.
Нова, вже австрійська ратуша, була збудована 1835 року. Вона спочатку мала купольне завершення, але її майже вщент зруйнували під час революції 1848 року. 2 листопада цього року під час артилерійського обстрілу, вежа, як пишуть хроністи «…стала у вогні, немов величезний смолоскип, баня з тріском впала, а з нею впали годинник і ратушеві дзвони». 1851 року купольне завершення зруйнованої вежі замінили на сучасне зубчасте, яке нагадує архітектуру раннього середньовіччя. Тоді ж на вежі встановили годинник з боєм виробництва віденської фабрики Штілє. Цей годинник справно служить нам донині, його звук, напевно, наймиліший серцю кожного львів’янина.
1 листопада 1918 січовий стрілець Степан Паньківський уперше вивісив на львівській ратуші синьо-жовтий прапор Західно-Української Народної Республіки, а 3 квітня 1990 року, за рішенням Львівської міськради, п’ятеро народних депутатів підняли над ратушею український національний прапор.
Ілько Лемко
