Зарваниця - величний марійський центр Західного Поділля - віками була для українського народу форпостом християнської віри і джерелом життєдайної сили. Доля цієї: святині невіддільна від історії краю, його людей. В часи радості чи підневільного життя ішли вони завжди разом, утверджуючи моральну чистоту Божого Слова у серцях вірних, передаючи, як факел самопожертви, від покоління до покоління духовні та національні традиції греко-католицької церкви.

Протягом століть народжувались і зникали міста і села, у бурхливих лавинах подій губились імена і дати, та не тьмяніла яскрава зоря Зарваниці, її  віковічна слава. Вона, як неопалима купина, оживала із руїн, оновлювалась, оберігаючи найцінніший скарб - чудотворну ікону Матері Божої, яка у часи лихоліть і в хвилини радості прикривала своїм омофором спраглі душі далеких предків і нинішніх поколінь, що несли і несуть за Її ласки і щедроти свої молитви та одкровення. І так буде вічно, бо вічна Зарваниця як духовний осередок і святе місце на золотій подільській землі.

Про походження Зарваниці, перша письмова згадка про яку відноситься до 1458 раку, існує декілька версій, хоча вона має давню історію. На території: села, як засвідчують археологічні знахідки, жили люди в кінці мідно-кам'яного - початку бронзового віку.